В джазі тільки хлопцi
Без кіловат звуку, світла, епічних поз хлопці справили суперове враження. Чи то джаз така магічна штука?…
«…Ми так жили, немов співали джаз…»
З «Елегії післяноворічного ранку» Ю. Андруховича.
Цього вівторка (точніше, 7 серпня) в клубі «Стелс» тріо молодих хлопців давали такого джазу (в дослівному і переносному сенсах)!!! Далі — для тих, хто ризикнув пропустити порцію якісного звуку…
Почали без затримок. Світло в залі ввімкнене, хоча як на мене, це було зайве. На уявній сцені (бо її як такої в «Стелсі» дійсно немає) — троє хлопців. Всі чомусь у головних уборах. З інструментів — барабани, дві гітари.
«Форма мого серця».
Від захвату музикою, що народжувалась у тому залі, перехоплює подих. Хай йому грець, але навіть попсу у такому виконанні, як виявилось, цілком навіть можна слухати! Репертуар для джазової обробки було обрано шокуюче-строкато, але так разюче вдало і талановито зроблено! Bob Marley і «Пєсняры» звучали у компанії Тіни Кароль і «олдОвої» групи «Руки вверх» (у-у-у, який шквал емоцій, замішаних на спогадах, викликало це словосполучення!), а Sting сусідствував із Олексієм Кузнєцовим та Herbie Hancock'ом.
Не втримаюсь, щоб не підкреслити майстерність барабанщика Романа Пилипенка, якою поки-що користується лише військовий оркестр Інституту зв'язку. Те, що ця людина, одночасно граючи, виробляє з паличками, треба тільки бачити! Але при цьому виглядає страшенно невимушено, наче просто вийшов прогулятися, а тут втрапив на ці барабани і вирішив трохи пограти...
Вартою не одного десятка схвальних епітетів (якими засипали хлопців після концерту) була й гра Паші Буторіна та Євгена Іладія. Часом вони робили паузу і концентрували всю увагу присутніх на монологах барабанних ритмів, які видавав Роман, а іноді він припиняв гру для яскравих діалогових перемовлянь гітар Євгена і Паші. Джазували, свінгували, рокенролили, навіть блюзосумували трохи, а загалом і стовідсотково насолоджувались звуками Му :)
«Послухай мій блюз…».
І якби Сергій Буланий був присутнім на цьому концерті, він не утримався б від широчезної посмішки приємного здивування, почувши, як «контрабасову» пісню «Блюз» («Просто побудь зі мною…») перетворили на шикарний і об'ємний (в плані звуку) блюзище (не побоюсь цього слова :)), а в кінці ще й допасували до нього рокенролово-джемовий додаток. Тому за Сергія посміхався уже в колишньому (на жаль) флейтист-трубач групи, Фелікс, який, на відміну від Буланого, присутнім був.
Два відділення з 15-хвилинною перервою пролетіли аж надто швидко. Саме тому без бісу хлопців не відпускали. Керуючись позитивною реакцією на «Jamming» Marley, вони зіграли ще одну його пісню з нетлінним твердженням «No woman, no cry». Ще пара кількахвилинних звукових варіацій, а після них — абсолютне захоплення, невщухаючі аплодисменти і подяки, враження, побажання, ще раз подяки і ще раз враження…
Тиша.
Вони лише місяць, як грають разом. У них було лише десяток репетицій і пара концертів, а їх уже нетерпляче допитують про наступний виступ. На що вони, розводячи руками, відповідають, що самі нічого не знають, бо шляхи всіх трьох учасників проекту невдовзі розійдуться в просторі. Маю надію, що хлопцям такий спільний формат сподобався не менше, ніж нам, слухачам, і що бажання зв'язати людей міцною ниткою музики виявиться набагато сильнішим за якісь там обставини місця та часу. Як і взагалі обставини. Коротше кажучи, чекаємо ще!
Автор: Ялина