"Спритність рук і ніякого мошенства".



   Він був звичайним полтавським хлопчиком, та швидко сплинув час, і зараз мешканці міста знають його як музиканта, композитора, звукорежисера, а нині ще й президента компанії. Ще не здогадалися про кого йде мова? Про Андрія Буторіна. Щоб дізнатися, як удалося досягти такого успіху, я завітала до творчої лабораторії маестро.


   А розпочалася творчість Андрія так. Одного разу до нього зайшов товариш з баяном і почав грати. Йому сподобалося. Закортіло й самому навчитися. Вступив до музичної школи, але програма, яку опановують у дитячій музичній школі, виявилася для хлопця нудною і нецікавою. Він кидає школу попри всі благання вчителя. Минає час, і доля знову вкладає у руки хлопця музичний інструмент - гітару. Він екстерном закінчує музичну школу по класу гітари і вступає до Полтавського музичного училища на виділення ударних інструментів, бо відділення гітари тоді ще не існувало... І вже в 17 років йому довелося опановувати ударні інструменти. Юнак від навчання взяв усе, що можливо. Після закінчення муз.училища розпочалося мандрівне життя.


   Молодого маестро запрошують до ансамблю "Водограй" у Дніпропетровську, де він упродовж року вдосконалював свою майстерність. Цитую: "Білих ворон ніде не люблять. Мене почали виживати з колективу у самому прямому розумінні цього слова. Я пішов працювати у "Джазове тріо" при Донецькій філармонії. То була класна група, то були справжні супер-музиканти: О.Любченко - гітарист і басист В, Климудський".


   Усе те, що я вмію зараз, я напрацював саме тоді. Слухав у той час багато різноманітної музики. Тоді я повністю віддався музиці, грав до нестями, поки на руках не з'явилися водянки. Я злякався і пішов до лікаря, а той у відповідь, мовляв, менше грай... Повернувся до Полтави і почав займатися сольною програмою. Ні, в ресторанах я не виступав. Чим я тільки не займався, щоб тільки заробити.


   Пам'ятаю: з піаністкою Розою Гербер  підготував свою першу програму. Вона тривала годину і складалася із двох відділень. Перше відділення - це був ксилофон із фортепіано, а  друге - барабани із фортепіано. Концерт був неординарним. Ми виступили у філармонії. Герман Юрійович, директор філармонії, сказав: "У мене ще ніхто не виходив у майці на сцену..."


   Я почав шукати фінансову базу, щоб заробити на нормальні інструменти. Довелося їхати за кордон... Мене цікавить джаз, джаз-рок класика... Отож, зараз їду, як то кажуть, "за бугор", виступаю, заробляю кошти, їжджу до Данії, Німеччини.


   Ну, а щодо планів на майбутнє, то ви, мабуть, знаєте про те, що я створив компанію, яка займається записом фонограм, проводить вечори відпочинку, дискотеки. Взагалі-то, хочу допомогти обдарованій молоді. Запросити її до співробітництва. Полтавці знають уже групу "Маестро", з якою я також виступаю...


   А під кінець нашої розмови попросила Андрія розповісти якийсь кумедний випадок із сценічного життя для "Кварталу".


   - Одного разу моя компанія і група "Маестро" обслуговували якусь вечірку, зараз уже й не пам'ятаю, де це було. Ну, що таке вечірка: спочатку офіціоз, а потім концерт. Офіційна частина минула, і, як годиться, розпочався концерт, що тривав понад три години. Я виконував деякі твори на ксилофоні. Раптом до мене, після закінчення концерту, підходить один чоловік і запитує:


   - Як воно ото може бути: один удар по інструменту, а звуків кілька?


   - Довго довелося пояснювати... Ну, розумієте, що коли музикант володіє інструментом досконало, воно і здається, наче один рух, а насправді - їх багато. "Спритність рук і ніякого мошенства". Довелося вже після концерту, коли відключили всю підсилюючу апаратуру, заграти. Щоб переконати...



Оксана Гай.

"КВАРТАЛ МІСТО"  3.03.2000 р.